Лібералізація зовнішньої торгівлі серед країн регіону сприяла зростанню імпорту, що призвело до негативних наслідків. Збільшився дефіцит торгового балансу, що потребував постійного пошуку валютних надходжень для його покриття. Посилився додатковий тиск на національну промисловість, яка й так є неконкурентоспроможною на внутрішньому ринку.

Загострилася проблема зайнятості. У Бразилії, Венесуелі й Аргентині після Другої світової війни в умовах індустріалізації не було особливих проблем на ринку праці - рівень безробіття становив 4%. Наприкінці ХХ ст..у Бразилії безробіття становило 8%, у тому числі тут високий рівень схованого безробіття і часткової зайнятості. В Аргентині і Венесуелі - 15-20%. Причини безробіття полягають у поспішній і не підкріпленій соціальними гарантіями приватизації, що викинула на вулицю масу робітників; недостатньому інвестуванні, тому що гроші від приватизації пішли на оплату зовнішніх боргів; слабкості внутрішнього платоспроможного попиту, що не сприяв створенню стимулів для зростання виробництва.

2. Економічні реформи в Латино-Карибському регіоні

Наприкінці ХХ ст. в Латино-Карибському регіоні прискорилося впровадження відкритої економіки. Середньорічні темпи зростання виробництва по регіону сягнули 3,3 %. Спала інфляційна хвиля. Показник інфляції по регіону становив 10 %. А в Аргентині та Бразилії був зведений до мінімуму - відповідно 1 % і 2,6 %. Країнам Латинської Америки удалося здійснити великомасштабну реструктуризацію, домогтися списання зовнішніх боргів, що зменшило тиск на економіку. Піднесенню виробництва сприяли також політика жорсткої економії і масовий приплив зарубіжних інвестицій. Понад 60 млрд. дол. дала приватизація державної власності.

Процес втягнення латиноамериканського субконтиненту в ринкову економіку був настільки стрімким і всезагальним, що навіть соціалістична Куба після краху комунізму у Східній Європі зазнала його впливу. Уряд Фіделя Кастро дозволив дрібне приватне виробництво, вільне володіння валютою й селянські ринки.