Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється багатосторонніми угодами. Прикладом таких угод можуть бути Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП) [12].

В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики: політику фритредерства і політику протекціонізму. Політика фритредерства (лібералізації) передбачає мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю і спрямована на відкриття внутрішнього ринку ятя іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. Політика фритредерства забезпечується шляхом здійснення вільної торгівлі, тобто шляхом невтручання держави у розвиток торгових відносин між суб'єктами світового господарства, і шляхом застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі, тобто шляхом надання податкових та митних пільг для суб'єктів зовнішньоторгових відносин.

Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі. В сучасних умовах можна виділити кілька форм протекціонізму:
селективний протекціонізм, що являє собою державну торгову політику, спрямовану проти окремих країн або окремих товарів; колективний протекціонізм становить собою політику, яку здійснюють інтеграційні об'єднання країн стосовно третіх держав; прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики, такими, скажімо, як разове зниження рівня митного збору, розширення кількості нетарифних обмежень тощо; галузевий протекціонізм полягає в захисті певних галузей, передусім сільського господарства, монопольний протекціонізм становить собою політику одноосібного здійснення та регулювання державою зовнішньоторгових відносин, тобто він має місце тоді, коли існує монополія держави у зовнішній торгівлі [58, c.65].