3. Створення спеціального фонду, сприяння «конвергенції» (15 млрд. екю на 1993-1999 pp.) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії [19,c.404].

Третій етап: з 1 січня 1999 року.

Автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

1. Установлення незалежної Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн - учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується).

2. Установлення твердо фіксованого курсу валют країн - членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до Євро.

3. Емісія банкнот Євро Європейським центральним банком і національними байками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на євро з 2003 року.

4. Єдина валюта політика країн - членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання [19,c.405].

Таке рішення викликало в багатьох громадян побоювання втратити національну самобутність, свої етнічні, моральні, культурні та державні корені. Відтак для того щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те можна вирішити «вниз», там і вирішується, а те, що неможливо, те передасться для вирішення «вище».

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.