аних. Головний принцип полягав у тому, що кожний комп'ютер в мережі був у змозі спілкуватися з будь-яким іншим комп'ютером.

У результаті в США було створено працюючу мережу, яка стала прабабусею сучасної Internet. Вчені, викладачі та інші спеціалісти, які мали до неї доступ, незабаром відчули її переваги. Приблизно в той же час, коли Internet робила свої перші кроки, були розроблені перші локальні обчислювальні мережі (ЛОМ) ETHERNET. ЛОМ поступово вдосконалювались до 1992-1993 pp., коли з'явилися перші настільні робочі станції та в технології ЛОМ стався справжній "вибух". Багато цих робочих станцій поставлялися з операційною системою BERKELEY UNIX, яка дозволяла працювати з протоколом Internet – (IP).

У результаті виникла нова ідея: замість з'єднання з одним центральним (головним) комп'ютером, що працював у режимі розділення часу, споживачі захотіли підключати свої ЛОМ до ARPAnet повністю. Практично одночасно багато компаній та організацій почали створювати власні ЛОМ, використовуючи ті ж самі комутаційні протоколи, що й в ARPAnet, а саме IP протоколи та їх похідні.

Серед найбільш важливих із цих нових мереж треба виділити мережу NSFNET, мережу Національного наукового фонду (NSF) уряду США. У кінці 80-х рр. NSF створив п'ять суперком'ютерних центрів у провідних університетах CШA. Згодом виникла комунікаційна проблема: потрібно було знайти спосіб з'єднання цих центрів між собою та надати споживачам доступ до інформаційного ресурсу. Спочатку NSF спробувала використати для передачі даних мережу ARPAnet, але ці наміри успіху не мали через бюрократичні та кадрові проблеми. Тоді NSF вирішив створити власну мережу на основі IP-технології мережі ARPAnet. Центри були з'єднані телефонними лініями із швидкістю передачі даних 56000 біт/сек (приблизно дві друкованих сторінки ф