Принцип невизначеності стверджує, що в багатьох випадках ми працюємо з системою, про яку ми не все знаємо, чи не все розуміємо у її поведінці. Це може бути система з невідомою структурою, не передбачуваним перебігом деяких процесів, з невідомими зовнішніми втручаннями. Частковим випадком невизначеності є випадковість – ситуація, коли вид події відомий, але вона може трапитися, або ж ні. на ґрунті такого означення можна ввести повне поле подій – множину подій, про яку відомо, що якась з подій, що належить до цієї множини, обов’язково трапиться. Врахування невизначеності в системі можливо як на ґрунті принципу гарантованого результату, так і спробою описання за допомогою методів теорії ймовірності та математичної статистики або ж лінгвістичних змінних, а підвищення рівня надійності досягається шляхом введення резервування.

Принципи системного підходу є загальними положеннями, що відображають абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем відношення.

Для конкретної системи чи проблемної ситуації принципи системного підходу повинні бути конкретизовані, тобто насамперед повинна бути дана відповідь на запитання: “Що означає той чи інший принцип у цій предметній області та в цій конкретній ситуації?”. Наповнення принципів конкретним змістом виконується системним аналітиком.

Багаторазове застосування принципів системного підходу в різних системах приводить до розвитку у дослідника особливого, системного типу мислення. Саме тому результати застосування системних принципів та методологій є певною мірою мистецтвом і вимагають системноаналітичного досвіду.

2. Поняття системи, навколишнього середовища, мети

Поняття системи й до цього часу залишається багато в чому інтуїтивним, і різні люди вкладають в це слово далеко не однаковий сенс. Виділяють дві групи визначень системи.

Першу групу утворюють визначення, які не виділяють поняття цілісності системи, як наприклад, наступне: “Система – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами (властивостями)”. Історія визначень такого типу зрозуміла і походить від природничих наук, в яких дослідник йшов шляхом від простого до складного – поділяв систему на елементи, розглядав властивості окремих частин і спроби їх взаємодії.

Пізніше цей підхід використовувався в загальній теорії систем, дозволяючи здійснити чітку формалізацію. Система визначалася як множина, на якій визначене задане відношення з фіксованими властивостями. Макарович визначає систему S як підмножину декартового добутку , де - повна сукупність виявів деякого атрибуту системи, тобто S є повна сукупність виявів системи.

Інша група визначень вкладає цілісність як важливу властивість системи. Дійсно, якщо в результаті детального вивчення системи знайдена властивість, яку не можна поставити у відповідність ні одному з її елементів, то визначення першої групи виявляється недійсним, і потрібно “довизначити” систему. В цьому сенсі система – це комплекс взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом “над системи”. У свою чергу й елементи системи можна розглядати як системи, якщо визначити інший критерій декомпозиції.