Отже мета висловлює себе за допомогою множини аспектів.

3. Декомпозиція. Поняття елементу, функції, структури

Декомпозиція – це поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією системою. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком. Таке спрощення може фактично приводити до заміни системи якоюсь іншою, в певному сенсі відповідною первинній – це зв’язків та елементів в системі, або відповідати реальній системі і полегшувати роботу з нею – в цьому випадку (строга декомпозиція) потрібна розробка спеціальних процедур узгодження та координації частин.

Елементом називають деякий об’єкт (матеріальний, енергетичний, інформаційний), що має ряд важливих властивостей, але внутрішня будова якого безвідносна до мети дослідження, тобто елемент не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи.

Функція системи – це все те, що виконує система або може виконувати згідно до свого призначення. Множина функцій системи є перетворенням призначення системи в дії. Функцію елементу зручно розглядати як сукупність її станів у просторі та часі. При взаємодії функції доволі часто виникає нова властивість(ті), які не виявляються в кожному окремому елементі системи. Наприклад, достатньо складно зрозуміти функцію окремої частини автомобіля ізольовано від нього, однак вона стає зрозумілою коли ми бачимо її у взаємодії з іншими, тобто коли автомобіль рухається. Одна й та ж функція може здійснюватися декількома шляхами.

Поняття структури є одним з основних в системному аналізі. За ступенем зв’язку та розумінням будови чи сприйняття системи розрізняють форми, сукупності та структури.

Форма – зовнішній вигляд об’єкта безвідносно до його суті (земна куля більярдна куля мають форму кулі), геометричне поняття, що стосується з’єднання речей або ідей.

Сукупність – з’єднання або набір в одну множину безвідносно до форми чи порядку

Структура – це множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функції. Отже, функція є первинною щодо структури.

Структура системи – це стійка упорядкованість у просторі в часі її елементів і зв’язків. Властивістю структури є можливість існування протягом певного часу за допомогою зв’язуючого пристосування для збереження елементів (частин) та їх відношень приблизно в одному й тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища.

Структура Т формально визначається у вигляді кортежу , де - множина підмножин елементів системи - множина системотворчих відношень між цими підмножинами елементів системи.

Структура системи зберігається та забезпечується через її функціональні трансформації, в той же час структура полегшує ці перетворення. У залежності від характеру організації в системі елементів і їхніх зв’язків можна виділити основні типи структур: мережну (а), кістякову (б) ієрархічну (в), які відображають послідовне підвищення ступеня централізації системи.