4.2 Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства

У багатьох випадках одні й ті самі формулювання кримінального законодавства України охоплюють як повторність злочинів у власному розумінні слова, так і рецидив злочинів. Формулюваннями, що «представляють» лише рецидив злочинів, є:

1. Вчинення злочину «особою, раніше судимою» за даний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2) [2, с.85].

2. Вчинення злочину «особою, раніше судимою» за даний чи однорідний злочин (, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 155-1) [2, с.97].

3. Вчинення злочину «особливо небезпечним рецидивістом».

Про рецидив злочинів ідеться у багатьох статтях Загальної частини КК, які пов'язані, переважно, з особливостями обрання заходів кримінально-правового впливу, в тому числі призначення покарання, та відбування цих заходів засудженою особою (статті 26, 43, 45, 46-1, 46-2, 49, 52, 52-1, 53) [2,с.46].

Чинне кримінальне законодавство України має ряд недоліків щодо відображення рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким чином вдосконалення кримінального законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів, зокрема, передбачає:

1) визначення поняття рецидиву злочинів у межах окремого інституту Загальної частини КК «Множинність злочинів». При цьому бажано однозначно вирішити дві проблемні:

а) з якого часу особа вважається судимою - з моменту її засудження судом першої інстанції чи з моменту вступу вироку в законну силу;

б) чи може утворювати рецидив злочинів наявність в особи судимості за необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою нового необережного злочину;