Непорушність прав людини на міжнародному та законодавчому рівні

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя узгоджується із міжнародно-правовими актами. Конституційний Суд України виходить з того, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо [9].

Основні права людини закріплені у міжнародно-правових актах, що дістали широке визнання. Утворені і функціонують спеціальні міжнародні органи, які здійснюють захист цих прав та контроль за їх дотриманням [10]. Такими є Європейська соціальна хартія 1961 року, Загальна декларація прав людини 1948 року, Конвенція про права дитини 1989 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та ін.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не повно і суперечливо регулює питання тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. З метою забезпечення додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина, правильного й однакового застосування судами законодавства, яке регулює порядок надання дозволу на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації, пов’язане з обмеженням конституційних прав громадян, Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову №2 від 28 березня 2008 року[11].  Таким чином, відповідно до