Серед другої групи договорів слід виокремити договір поставки, який є основною правовою формою, що опосередковує відносини матеріально-технічного забезпечення товаровиробника, та договір підряду по забезпеченню матеріально-технічного агросервісу.

Правовою формою, що регулює відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У договорі поставки повинно зазначатися такі умови як: найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту; якість і комплектність продукції; термін дії договору; ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків; умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати; реквізити сторін тощо. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними [6; 56].

Особливою правовою формою, що юридично опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування.

Поставка продукції матеріально-технічного призначення може здійснюватись і за прямими довгостроковими договорами. В них детально визначаються ціни, термін, порядок поставки і розрахунків, співробітництво сторін по забезпеченню довгострокових зв'язків, вщповщність вимогам щодо якості, комплектності продукції із зазначенням виду нормативно-технічних документів, додаткові умови та заключні положення договору [8; 13].