1.     Сутність письма та почерку. Ідентифікаційні ознаки письма та почерку.

На етапах розвитку суспільства, коли почало розвиватись матеріальне виробництво, розподіл праці й обмін між людьми, виникла необхідність у запам'ятовуванні й передачі усних повідомлень, що привело до виникнення примітивних форм фіксації інформації, які передували появі письма. А з кінця IV - початку III тисячоліть до нашої ери почало з'являтися письмо в сучасному розумінні .

Письмо – це засіб фіксації і зберігання думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дають змогу людині здобувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним і зв’язок його з фонетикою мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам’яті (суб’єктивних образів, знань, суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей. Письмо має  смисловий і графічний бік. Смисловий знаходить свій вияв у мовних засобах і відбиває письмову мову того, хто пише, тоді як графічний бік виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх – почерку [5; ст. 38].

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною. Ознаки писемної мови є відображенням у письмі інтелектуальних навичок людини. Їх поділяють на загальні та окремі. До загальних навичок належить рівень володіння письмовою мовою; ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок; довжина речень;  переважаючі типи речень; використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки й обсяг словникового запасу та ін. До окремих ознак письмової мови належать орфографічні чи