Тобто сам Ерос має владу над Аресом, відповідно, він відважніший і за нього. (Symp. 196d).

Мудрість Ероса полягає в факті народження, відтворення та зростання всіх існуючих створінь і в поезії та інших мистецтвах та ремеслах. Саме ті, кого торкнувся Ерос, володіють мистецтвам, причому це стосується як людей, так і богів. (Symp. 196e).

Ерос прекрасний, благий. Він є причиною цих благ як для людей так і для богів. Ерос – це любов та прагнення до краси. Саме так Агатон описує природу Ероса, і врешті-решт вражає своїх слухачів своєю ораторською майстерністю, довершеністю слова та красою образів. (Symp. 197с-е).

Навіть сам Сократ робить вигляд, що настільки захоплений промовою Агатона, що соромиться зважитись на похвалу після такого майстерного попередника і навіть більше – має спокусу покинути бенкет. Але досить очевидною є іронічність Сократового захоплення Агатоновою промовою – зокрема в згадуванні ним Ґогргія. «Агатонова мова нагадала мені Ґоргія — ох і жахливий він, як почне говорити, — і мене охопив просто гомеричний страх. Я боявся, що наприкінці своєї промови Агатон ще й на­пустить на моє слово голову Ґоргія, і тоді вже я, онімівши, ка­менем стану» (Symp. 198с). Проте варто пам’ятати,що Сократ за своєю іронією все ж визнає Агатонову поетичну довершеність – адже Агатон  врешті-решт – майстерний поет-софіст, який хоч і прославляв в Еросі самого себе, але, що важливо – розчинив ідею в образі, а матерію у формі в своїй промові, що й викликало багато негативних оцінок з боку інтерпретаторів.

Адже безліч дослідників вважали Агатонову промову аж надто пишномовною та порожньою за своїм змістом. Але, як промова Павсанія, вона в діалозі не випадково. Так само як і перша, Агатонова промова виступає тут своєрідним контр взірцем, але не стільки до промови Сократа, скільки до поетичного мистецтва взагалі. Платон намагається повергнути поетичну