Регламент Верховної Ради України визначає основні процедури, що здійснюються Верховною Радою України, у тому числі і законодавчу, але в свою чергу цей Регламент базується на Конституції України, так як саме в Конституції України визначені основні функції Верховної Ради України (стаття 85 Конституції), вона сама визначена єдиним законодавчим органом держави (стаття 75 Конституції) тощо.

"Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство". [1].

Також  характерною рисою реалізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що закони України доповнюють та деталізують положення Конституції.

Так, розділ VIII Конституції України говорить про правосуддя, визначає його засади. А Закон України "Про судоустрій  і статус суддів" та інші конкретно розписують "основні правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою". Втім ці закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють це питання, не можуть виходити за межі, визначені в Конституції України.

Також можна зазначити, що при прийнятті закону Верховна Рада України також керується Конституцією України, у якій зазначено, що верховна рада може приймати закони, постанови та інші нормативно правові акти (стаття 91 Конституції). Тобто прийняття законів відноситься до повноважень Верховної Ради.

Саме прийняття законів є реалізацією принципу верховенства закону, адже саме на основі та у їх межах діють всі інші державні та суспільні організації.