Практична №1

1. Зародження політичної думки в країнах Стародавнього Сходу: Єгипет, Вавилон, Китай, Індія.
2. Політичні доктрини античності. Платон і Аристотель.
3. Розвиток політичної думки в Середньовіччі.
4. Відродження. Політичні думки Макіавеллі.
5. Політичні ідеї Томаса Мора, Томаза Компанела.
6. Просвітництво. Проблема природних прав людини та держави у поглядах Т. Гобса і Дж. Локка.
7. Лібералізм і неолібералізм.
8. Консерватизм і неоконсерватизм.
9. Ліві та лівоцентристські ідеологічні доктрини.
10. Екстремістські політико-ідеологічні доктрини.

1. Перші ідеї про форми організованого державного існування і розвитку суспільства з'явились у країнах Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н.e. Ці ідеї у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв мали релігійно-міфологічний характер. У XI - VIII ст. до н. є. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень до раціонального сприйняття. Цей перехід виявився у вченнях Конфуція і Мо Цзи в Китаї, Будди в Індії, Заратустри в Персії, проповідях єврейських пророків. Вчення Конфуція викладено у книзі "Луньюй" ("Бесіди і судження"), складеній його учнями. Він розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні відносини, де молодші залежать від старших. Правитель є "сином неба", його влада має божественне походження, але вона залишається божественною доти, доки він править "розумно", наслідуючи шлях, вказаний Богом. Доброчесність виступає як комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять: правила ритуалу, людинолюбство, піклування про людей, шанобливе ставлення до батьків, відданість правителю, відчуття обов'язку. Умовою дотримання цих доброчесностей є "виправлення імен" - суворе й чітке визначення обов'язків кожного члена суспільства.  Негативне ставлення до законів зумовлено їх традиційно каральним значенням, зв'язком із жорстокими покараннями.  Конфуціанство стало найвпливовішою течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й понині.

2. правжньою вершиною політичної думки Стародавнього Світу по праву вважається політична філософія Стародавньої Греції. Суспільно-політична думка Стародавньої Греції в цілому була позбавлена того містичного відтінку, який характеризував всю філософію Стародавнього Сходу. Дискусії проводились в живій, природній формі. Робились спроби до пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної влади. Уявлення про державно-політичний устрій складались у боротьбі двох основних течій - раціонально-ідеалістичної і стихійно-матеріалістичної. Найбільш відомими представниками цих течій є Платон і Аристотель (V-ІV ст. до н. е.)- Географічне положення Греції сприяло виникненню невеликих окремих економічно-політичних центрів, міст-полісів. Особливе місце серед них зайняла місто-держава Спарта. Загальною рисою для всіх грецьких філософів було уявлення про те, що суспільна перебудова повинна здійснюватися не лише для зміцнення державної влади, а й з метою створення необхідних умов для реалізації природного права людини. Вже в Стародавній Греції у філософських трактатах з'являються й обґрунтовуються поняття "держава", "влада", "демократія" та інші, які є продуктом добровільної громадської згоди. Уявлення про державно-політичний устрій складалось, як раніше вказано, з двох протилежних течій: Раціонально-ідеалістична(Платон - Вважав, що поява держави це акт добровільної волі людей, які в умовах розподілу праці добровільно пішли на укладення суспільної угоди з метою координації своїх інтересів.) і Стихійно-матеріалістична(Аристотель - Держава не є результатом добровільної волі людей, а є засобом виникнення приватної власності, яку держава повинна захищати. Висунув думку про природне походження держави, назвавши людину політичною істотою.).

3. Основні напрями її розвитку були тісно пов'язані з соціально-структурними особливостями феодального суспільства, насамперед із засиллям католицької церкви в усіх галузях духовного життя. Вчення середніх віків мали ряд спільних рис: підкорення "пряме чи побічне" ідеологічним цілям церкви; поклоніння перед авторитетами й освяченою церквою книжковою мудрістю; абстрактно-метафізичний стиль філософствування. Учені-філософи середньовіччя займалися такими основними проблемами: співвідношення Бога і світу; релігійна віра і наукові знання;  теологічні і філософські істини. Розвиток політичної думки йшов двома шляхами: перший - пов'язаний з формуванням авторитарної королівської влади на території західних провінцій колишньої Римської імперії; другий - пов'язаний із формуванням абсолютистських монархій (деспотій) східного типу, що виникали насамперед на території східних провінцій колишньої Римської імперії.