навіть заперечити вихідну гіпотезу, в останньому випадку гіпотезу заміняють новою і повторюють процедуру спочатку. Другий метод заснований на русі в протилежний напрямок: увага зосереджена на якій-небудь формальній особливості чи деталі тексту. Помітивши таку особливість, дослідник шукає пояснення, зіставляючи з іншими особливостями і контекстом, перевіряє, чи не підтримується таке висунення іншими способами, і нарешті, формулює основну ідею і тему. Потім ця перша деталь, яку помітив дослідник, та інші, знайдені пізніше, розглядаються з точки зору їх місця в художньому цілому [1: 63].

Отже, підсумовуючи усе сказане вище, можемо зауважити, що стилістично-лінгвістичний аналіз художнього тексту є явищем багатогранним та різностороннім. Майже кожен науковець, що працює у даній галузі, пропонує свій власний метод. Проте, слід пам’ятати, що лише у взаємодії ці методи допоможуть проаналізувати художній текст якнайдетальніше.

Проблема лінгвостилістики й інтерпретації художнього тексту займають в останні десятиліття особливе місце у філологічній науці і привертають до себе пильну увагу й інтерес мовознавців. Незважаючи на появу великої кількості робіт, присвячених дослідженням в області лінгвостилістики, проблема мови і стилю художньої літератури ще не отримала однозначного освітлення. Розбіжності стосуються самого предмету лінгвостилістики, принципів, методів і основних теоретичних передумов науки про мову художнього твору. Як відзначає В В. Виноградов, ці розбіжності обумовлені « самою природою художнього стилю, яка гармонічно поєднує в собі категорії таких різних суспільних явищ мову, літературу, естетику» [1]. Надзвичайно істотним в цьому відношенні є розмежування власне лінгвістичної та літературознавчої стилістики. Дослідження багатьох лінгвістів свідчать про єдність лінгвістичної і літературознавчої стилістики в об єкті дослідження, а саме в тканині художнього твору, хоча вони і відрізняються своїми завданнями і підходом до матеріалу, принципами і методами дослідження. Тканина художнього твору досліджується ними з різних точок зору. Лінгвістична стилістика виходить із способів реалізації ідейно тематичного змісту до самого змісту, літературознавча стилістика з ідейно тематичного змісту твору і на основі цього розкриває художньо образотворчі засоби. Інтердисциплінарний характер стилістики художньої мови, як окремої дисципліни враховує специфіку об єкту дослідження художній твір. Головним завданням стилістики є відновлення взаємозв язку мовознавчих і літературознавчих категорій, без включення завдань і методів лінгвістики і літературознавства. Методика лінгвостилістичних досліджень мови художньої літератури ні у вітчизняному, ні в зарубіжному мовознавстві не отримала досі своєї послідовної розробки. На думку Х С. Ібрагімової та О Б. Сабірової, розбіжності тут стосуються одного з основних питань лінгвостилістики, що визначає всі напрями лінгвістичного аналізу художнього твору: чи повинен такий аналіз виходити з ідейно тематичного задуму письменника і загального складу поетики конкретного твору, або ж лінгвістичний аналіз повинен спиратися на загальномовні категорії і своєрідність їх відбору безвідносно до їх ролі у втіленні ідейно тематичного задуму письменника і зв язку зі всім поетичним тоном твору [2]. Лінгвостилістика як наука про мовностилістичні особливості художнього твору по праву зобов язана своїм народженням Л В. Щербі, який не тільки окреслив саму проблему, але і позначив причини її виникнення, зумовивши шляхи рішення, запропонував блискучі зразки лінгвопоетичних досліджень.