втручання письменників у політику стане нормою. І навіть більше, з часом «мріяння письменників» на сторінках книг стали, чимось непрощенним. Автор вже «повинен боротися проти чогось».  Цікавим є факт, що 21-25 червня 1935 р., в Парижі відбувся конгрес письменників, на якому була спроба створити об'єднання письменників проти «фашизму» на захист миру. Одним з головних його організаторів був А. Барбюс, який починав з декадентства, а закінчив любов’ю до реалізму, яку пробудив лист «Я звинувачую».  «Процес Золя» мав і негативні наслідки для світу. Багато письменників стали заполітизованими. Писали, начебто, через жагу до справедливості, а насправді діяли в чиїхось інтересах, бо не мали справжнього таланту. Чим далі, тим все більш чулися «я звинувачую» і «не можу мовчати» з боку радянських письменників, наскрізь заполітизованих. Причому, ця громадська активність була формою пристосування, способом маленьких людей, що не хотіли і не вміли працювати, за рахунок літератури прогодуватися і прилаштуватися до життя. Наші письменники активно боролися за мир і роззброєння. І в рамках цієї боротьби вони засуджували агресію американського імперіалізму проти В'єтнаму і Куби і вітали введення радянських військ в Афганістан, протестували проти ядерних випробувань в Америці і вихваляли зростання оборонної могутності своєї країни.

Лист «Я звинувачую», демонструє нам, яку могутню силу має «перо». Можливо, Золя написав цього листа, побічно маючи у душі образу на батьківщину. Бо країна, яку він так любив не сприймала його новаторського настрою, чи просто «боялася» його пристрасті до відображення реальності, справедливості і честі. Але, це вже інше питання. Просто читаючи цей лист, відчуваєш «ковток свіжого повітря» і радієш, що правда завжди вийде назовні, якщо за неї будуть боротися люди з високими моральними принципами, для яких правда завжди буде важливіша за інше. Люди, які звуться журналістами.