ВСТУП

Традиційно так склалось, що сільське господарство, як виробничу сферу поєднує дві галузі - рослинництво і тваринництво, які мають забезпечити у достатньому обсязі, потреби населення в продуктах харчування, а також - промисловості в деяких видах сировини. За організаційними ознаками тваринництво значно ближче до промислового виробництва. Саме таку подібність засвідчують зокрема: стаціонарність виробничих об’єктів (приміщення, технологічне обладнання), повторюваність технологічних процесів протягом року, чітка ритмічність у роботі, стислість розпорядку та штатів обслуговуючого персоналу, широке застосування електричної енергії. Перелічені та деякі інші ознаки промислового підходу до виробництва вказують на значні потенційні можливості галузі тваринництва стосовно підвищення продуктивності праці.

Проте тваринницькі підприємства водночас істотно різняться від промислових. Якщо останні є замкненими динамічними системами людина-машина з обмеженим зворотнім зв’язком, то тваринницькі підприємства - це біотехнічні системи-людина-машина-тварина з належними активно діючими біологічними елементами. Функціонування тваринницьких підприємств пов’язане з виробничою експлуатацією живих  організмів, які різняться високим рівнем організації центральної певної системи. Вони підпорядковані своїм внутрішнім фізіологічним і біологічним законам і це значно ускладнює технології виробництва молока, м’яса, яєць, вовни тощо.

Розвиток і ефективність тваринництва зумовлені рівнем реалізації системи взаємозв’язаних раціональних принципів, які охоплюють весь виробничий цикл і які оцінюються витратами ресурсів (кормових, матеріально-технічних, трудових, енергетичних, економічних) на одиницю виробленої продукції.

В організації і технології виробництва тваринницької продукції постійно відбуваються істотні зміни. Так, завдяки механізації та автоматизації створюють передумови для значного зменшення затрат праці на виробництво, зберігання й приготування кормів, догляду за тваринами, одержання і первинну обробку