1. Поняття банкрутства і суб’єкти у відносинах банкрутства

Порядок і умови визначення підприємств банкрутами врегульовані положенням глави №23 Господарського кодексу України і ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом».

Згідно цих законів банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів інакше як шляхом ліквідаційної процедури цього підприємства.

Закон під поняттям неплатоспроможність розуміє неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати в належні строки сплату грошових зобов’язань перед кредиторами в тому числі і по заробітній платі, та по обов’язкових страхових внесках. З цього випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер. З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб’єкта вести підприємницьку діяльність в наслідок її економічної нерентабельності і безприбутковості. Юридичний аспект банкрутства полягає у тому, що у суб’єкта є кредитори тобто особи які мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника.

Законодавство про банкрутство регулює дві групи відносин:

-         матеріальні – пов’язані з відновленням платоспроможності боржника;

-         процесуальні – пов’язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини направлені на запобігання банкрутству – надання фінансової допомоги, досудова санація підприємства, вжиття інших заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.

Суб’єктами банкрутства закон визначає юридичних і фізичних осіб, які зареєстровані як СПД. Суб’єктами банкрутства можуть бути лише суб’єкти підприємництва, які називаються в законі боржниками і банкрутами. Згідно закону до державних підприємств не застосовується ряд процедур банкрутств, такі як розпорядження майном боржника, мирова угода, ліквідація банкрута. До державних підприємств які не підлягають приватизації застосовуються лише санації.