• зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів;
• зменшення кількості постачальницько-збутових операцій (рис. 1);
• дійового контактування зі споживачами або постачальниками — банками, транспортними, складськими, експедиторськими, страховими фірмами, іншими суб’єктами сфери товарного обороту;
• досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон’юнктури;
• підвищення рівня конкурентоспроможності товарів;
• забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.

Рис. 1. Кількість операцій за використання прямих та опосередкованих каналів розподілу

а) кількість прямих постачальницько-збутових операцій — 16

б) кількість опосередкованих постачальницько-збутових операцій — 8

Досвід країн з розвинутими ринковими відносинами свідчить, що в сфері товарного обороту існує велика кількість різноманітних фірм, організацій і підприємств, які виконують посередницькі функції. Вони купують і продають, зберігають і транспортують товари, здійснюють сервісні функції і т. д. Їх можна класифікувати за кількома ознаками, однак найважливішою — є рівень універсалізації (спеціалізації) їх діяльності.

Так, залежно від виконуваних функцій і набору послуг посередницькі підприємства та організації можуть бути поділені на функціонально-універсальні та функціонально-спеціалізовані.