         знання мови виникає із використання мови.

Вищезгадані гіпотези є відповіддю на первинні уявлення в когнітивній лінгвістиці на предмет домінуючих підходів у вивченні синтаксису та семантики, а саме, генеративної граматики та логічної семантики.

Перший принцип протиставлений добре відомій гіпотезі генеративної граматики про те, що мова – це автономна когнітивна здібність, відокремлена від нелінгвістичних когнітивних вмінь.

Другий протиставляється теоретико-істинній семантиці, в якій семантична металінгвістика в межах правди та неправди відноситься до моделі світу.

Третій знаходиться в опозиції до редукціоністичних тенденцій в обох областях (генеративної граматики та теоретико-істинної семантики), в яких відбираються максимально абстрактні та загальні репрезентації граматичної форми та значення, а більшість неординарних граматичних та семантичних явищ (як, наприклад, похідні значення) відносяться до периферії.

Висновки згідно з першою гіпотезою полягають у тому, що репрезентація лінгвістичних знань виявляється тим самим, що і представлення інших концептуальних структур, і що процеси, в яких ті знання використовуються фундаментально не відрізняються від когнітивних вмінь, які людина використовує поза мовною сферою.

Друга гіпотеза є базисом висловлювання Р. Ленекера, що граматика є концептуалізацією. Це означає, що концептуальна структура не може бути редукованою до істинно-умовного співвідношення із оточуючим світом.

Ключовий аспект когнітивної здібності людини полягає в концептуалізації досвіду спілкування.

Третя – ґрунтується на твердженні, що знання мови виникає із її використання, тобто категорії та структури у семантиці, синтаксисі, морфології та фонології вибудовуються у процесі когніції [18, c. 40].