Таким чином, термін міфологема позначає конкретну інтерпретацію універсальної моделі колективного несвідомого (архетипу) в будь-якій формі людської діяльності з широким набором функцій. Для цієї інтерпретації характерні відсутність фабульності, ретроспективність та регіональні особливості.

1.3. Лінгво-когнітивні дослідження у сучасній лінгвістичній парадигмі наукових знань

Розвиток будь-якої науки, у тому числі й мовознавчої, характеризується поетапним переходом від однієї наукової парадигми до іншої. Сам термін «парадигма наукового знання» ввів вчений Т. Кун, визначивши парадигму як «визнані всіма наукові досягнення, що надають науковому товариству конкретну модель постановки проблем та методів їх вирішення протягом певного часового проміжку» [17, с. 11]. Парадигми включають у себе такі елементи, як певні закони, теорії та способи їх застосування, тоді як до формальних ознак наукового товариства належать концептуальні моделі, ціннісні установки та певні зразки вирішення задач та проблем [7, c. 378]. За всю історію лінгвістики як науки чітко виокремилися три основні наукові парадигми знань: порівняльно-історична, системно-структурна та когнітивна (або антропоцентрична).

Кожна із цих парадигм має власні особливості, сфери актуалізації уваги наукового дослідження та саму його методологію. Так, порівняльно-історична парадигма характеризується домінуючою роллю порівняльно-історичного методу у дослідженні мови та мовних явищ у ХIХ столітті. Системно-структурна парадигма акцентує свою увагу на самому об’єкті пізнання, у лінгвістичному аспекті цим об’єктом виступає безпосередньо слово. Нарешті, когнітивна парадигма