війна з більшовиками неможлива. На основі військової конвенції, зв'язаної з Варшавським договором, 25 квітня 1920 р. почався спільний похід Пілсудського і Петлюри на Україну. В цей час Друга і більша частина Першої бригади Червоної Української Галицької армії перейшли на бік Петлюри. Вони були інтерновані поляками в спеціальні табори. Якби галичани знали про квітневі домовленості Пілсудського та Петлюри, вони, напевно, не пішли б на такий крок.

На початку липня 1920 р. Червона армія, вибивши пілсудчиків із Поділля, вступила на галицькі простори. 8 липня у Тернополі був створений Галицький революційний комітет на чолі з В. Затонським, який через тиждень проголосив державну самостійність Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Після підписання Варшавського договору події розвивалися за своєю логікою 25 квітня 1920 року розпочався наступ на Наддніпрянську Україну. 7 травня був захоплений Київ. С. Петлюра переїхав з Вінниці до столиці України 27 травня, він доручив В. Прокоповичу сформувати новий уряд. Але не встиг цей уряд приступити до роботи, як стало відомо, що 5 червня радянські війська перейшли у контрнаступ і прорвали фронт. 8 червня уряд залишає Київ і переїжджає до Вінниці. 3 цього часу й до листопада республіканська армія відступала за межі Наддніпрянської України [51, с. 110-112].

Таким чином, розкол на непримиренні політичні табори, гостра міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадянська війна на теренах Наддніпрянської України, наявність серйозних розбіжностей з питань стратегії і тактики боротьби за національну державність між провідниками УНР і ЗУНР не дали змогу двом республікам об’єднатись в єдину державу. До того ж, слід пам'ятати, що творці Акту Злуки розуміли його, по суті, лише як перший крок до наступного об'єднання двох республік. Остаточно «повне» об'єднання відкладалося до скликання всеукраїнського парламенту Українських Установчих зборів яким належало б прийняти основні закони соборної України, сформувати єдині органи державної влади і тим самим