дивізії, втратами якої були 11 чоловік вбитих, 100 – полонених, 2 гармати, 5 кулеметів та обози: постачання і санітарний. Змогли відступити лише кіннотники 3-ої дивізії, з яких вирішили сформувати 3-ій кінний полк.

Того ж дня до штабу армії надійшли відомості, що ділянка фронту денікінців Козятин – Біла Церква – Сквирка розпалась, деморалізовані частини добровольців окремими частинами неорганізовано відходили по різних шляхах у напрямку Сквира – Христинівка, Біла Церква – Умань, а частини Червоної Армії у наступі переслідують денікінців [15, с. 99].

В такій ситуації командарм Павленко поставив армії завдання стати на марш і від 27 грудня до 31 грудня 1919 р. перейти в район м. Умань – ст. Тальне – м. Торговиця з метою захоплення Умані та зруйнування залізничного вузла Христинівка. Армія почала рух у вказаний район і 28 грудня кіннота отамана Тютюнника зайняла Жашків, але змогла його протримати лише 6 годин, бо через Жашків відступали набагато чисельніші частини Добрармії, які вибили війська Тютюнника з Жашкова та захопили санітарний обоз з хворими вояками, яких вони безжально катували та вбивали.

29 грудня ворог продовжував рух у напрямку Монастирище – Умань. Тоді Командарм наказав усім групам припинити рух і, залишаючись на місці, вислати окремі кінні відділи і підривні патрулі для знищення залізничного шляху в районі їх майбутнього переходу. Київській групі наказано було знищити залізничний шлях в районі села Подачне і сильною заставою тримати перехрестя доріг Вороне – Циберманівка – Нестерівка – Помойник. Запорізькій – 7-му загонові, залишившись на місці, організувати спеціальний відділ для зайняття ст. Тальне. Таким чином 30-31 грудня армія була вже у районах розгортання наступу на Умань.

Захопивши Уманщину армія мала змогу відпочити. Користуючись цією можливістю командарм Омелянович-Павленко вирішив реорганізувати армію так, щоб військові частини відповідали партизанським умовам боротьби й могли перетворитися знову, в разі потреби, у нормальні військові