Волковинців. Протягом вересня–листопада армія УНР проводила мобілізацію, в результаті чого вдалось її поповнити на 19 тис. осіб.

У підсумку, на продовольчому утриманні армії УНР нараховувалось близько 5,5 тис. старшин та 35 тис. козаків, а бойовий склад налічував близько 2 тис. старшин, 17 тис. багнетів і 5,5 тис. шабель. Політичне керівництво УНР продовжувало пошук ймовірних союзників для подальшої боротьби з більшовиками. Повноважні представники уряду УНР 5 листопада підписали військову конвенцію з російським політичним комітетом, який очолював Б.Савінков. Комітет визнав державну незалежність УНР. Проте це вже мало втішало.

Радянський уряд використав перемир`я для підготовки наступу по всьому фронту. 10-го листопада більшовицька кіннота зробила глибокий прорив на українському фронті біля Могилева й примусила українську армію, після тяжких боїв відступити за Збруч.

11 листопада армія УНР мала почати наступ. Розвідка ворога дістала інформацію про цей намір, а червоне командування вирішило нанести неочікуваний превентивний удар по українській армії в районі Могилева-Подільського, червона кіннота вийшла в тил українських частин і дезорганізувала їхній фронт. В результаті армії УНР довелось залишити не тільки Могилів-Подільський, але й Кам’янець-Подільський, останню столицю УНР.

14 листопада уряд УНР на чолі з Андрієм Лівицьким залишив Кам’янець-Подільський. За свідченнями очевидців, відступ з Кам’янця являв масштабне і разом з тим гнітюче видовище: тисячі людей, які раніше відчули на собі режим більшовиків і не хотіли, щоб подібне повторилось з ними ще раз, рушили на захід, це були не тільки заможні люди, але й ремісники та робітники.

16 листопада була розбита в Криму армія Врангеля. Українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому закінчилася регулярна визвольна боротьба за волю України.