Т.Г. Шевченко "...Я так люблю Мою Україну убогу..."
1

Реферат на тему:

ʺ… Я так люблю Мою Україну убогу …ʺ Т. Г. Шевченко

 

                                              "Я не знаю іншого поета, який би так повно

                                    поєднав у собі поета національного і поета

    народного, як Шевченко.                               

                                      …З самої гущі народної встає великий

    національний поет України Тарас Григорович Шевченко,

                                                          який повно відбив і в творчості своїй, і в страдницькому

                                                          житті, і навіть у зовнішності свою прекрасну,

                                                          багатостраждальну Україну. 

                                   Любити Шевченка – любити Україну.

                         Любити Україну – любити Шевченка."

                                                                                                                Вікентій Вересаєв

 

 

          Ці рядки російського письменника Вікентія Вересаєва влучно й точно характеризують постать Великого Кобзаря і його значимість для України.

          Про Шевченка багато сказано, але його творчість й надалі продовжують досліджувати, оскільки феномен митця й досі не розкрито. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Шевченко приходить до кожного з нас по-різному: у різному віці, за різних обставин. Кожний сам відкриває для себе митця, який символізує душу українського народу і його гідність.

          Багатогранний талант Т.Г. Шевченка – поета, прозаїка, драматурга й художника – найбільш повно виявився в поезії, хоча він був професійним художником, а поетом - за покликанням. 

          Предметом творчості поета є Україна, де "…родилась, гарцювала козацька воля", до якої поет спрямовує всі помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне й майбутнє народу, тільки ненька Україна привітає його думи, "як свою дитину".

Вірш "Думи мої, думи мої …" став не тільки поетичним заспівом до збірки "Кобзар" (1840) , а й визначенням спрямованості подальшої творчості.