Висновки і пропозиції

Практично вся історія економічних і політичних катаклізмів має у своїй основі трансформацію відносин власності. Новітня економічна історія України не є в цьому сенсі виключенням. Зміна форм власності в Україні відбувалася революційними темпами в умовах, коли держава фактично самоусунулася від управління процесом трансформаційних перетворень форм власності. У результаті чого приватизація перетворилася в механізм збагачення тих, хто стояв у керма керівництва промисловими підприємствами і тих, хто мав необхідні фінансові засоби для їхнього придбання. Політика трансформації відносин власності шляхом різкого тотального обмеження ролі держави в наданні послуг, фінансовій підтримці підприємств за умови нерозвиненості ринкових регулюючих механізмів призвела до різкого обвалу економіки України на початку 90-х років минулого сторіччя і викликала її структурні перекоси, що стримує розвиток України на сучасному етапі. У даній ситуації вдосконалення механізму державного регулювання відносин власності стає не тільки актуальною, але й насущною потребою сьогоднішньої економічної дійсності.

Дослідження проблем державного стимулювання розвитку відносин власності знаходяться в центрі уваги вчених-економістів. Внесок у рішення цієї проблеми внесли А.Л. Темницький, Л. Івершенко, Ю.В. Бицюра, В. Басін, В. Будкін, М. Чечетов, О.Д. Рябченко, М. Петраков та ін. Результати дослідження аналітичних даних у науковій літературі свідчать про те, що держава не приділяє належної уваги питанням реформування власності, а саме:

1)    Держава в трансформаційний період відмовилося від права власності в першу чергу в найбільш благополучних галузях і секторах економіки, що суперечить установці на відхід держави з тих сфер, де воно не може забезпечити достатньої економічної ефективності.

2)    Держава не зуміла організувати успішний менеджмент на тих підприємствах, де за нею залишився контрольний пакет акцій.