Вступ

Конституція України проголосила право кожного на працю і встановила умови для його реалізації. У сучасний період розбудови правової держави в Україні проблеми вирішення індивідуальних трудових спорів є одними з найбільш актуальних. Протягом останніх десяти років вони не були предметом уваги, глибокого і всебічного аналізу з боку юридичної науки. Передусім це пояснюється тим, що за часів адміністративної моделі управління економікою однією з домінуючих тенденцій у сфері праці була стійка перевага попиту на робочу силу над її пропозицією. Перехід економіки до ринкових умов господарювання та поява безробіття створили принципово іншу ситуацію, яка супроводжується численними порушеннями трудових прав працівників (особливо тих, хто вперше шукає роботу).

Радикальні політичні, економічні перетворення, які відбуваються у державі та суспільстві з початку 90-х років, загострили проблеми, пов’язані з використанням найманої праці, створенням ефективного механізму регулювання трудових відносин, забезпеченням гарантій права на працю, а також розв’язання конфліктних ситуацій що виникають у процесі праці. Їх вирішення має важливе соціальне значення, потребує кардинальної зміни традиційних підходів до регулювання трудових відносин, ефективних засобів забезпечення зайнятості. Ринок праці сам по собі не створює гарантій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з об’єктивних причин не здатна на рівних конкурувати з досвідченими повнолітніми працівниками. Збідніння значної частини населення призвело до неможливості у багатьох випадках  забезпечення батьками обов’язку щодо утримання неповнолітніх дітей, що вимагає здійснення цілої низки заходів соціального захисту  сімей з дітьми, в тому числі щодо створення  відповідних економічних умов та подальшого розроблення нормативно-правової бази щодо вторинної  зайнятості студентів та учнів у вільний від навчання час. Сьогодні для суспільства небезпечною є не сама проблема безробіття, а недосконалість  механізмів  його профілактики та регулювання.