2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 р. № 3551XII;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Варто зазначити, що ст. 184 та 186 1 КЗпП містить перелік категорії громадян, яких у такій ситуації взагалі не можна звільняти, це: вагітні жінки; жінки, що мають дітей віком до 3 х років; жінка, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, відповідно до медичного висновку; одинока матір, при наявності дитини віком до 14ти років, або дитину – інваліда [1].
Ці гарантії поширюються й на батька, який виховує дітей без матері (також у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, опікунів (піклувальників), прийомних батьків. Дану категорію працівників взагалі не