інвалідів на вакантні місця кадрові служби підприємств можуть або власними силами, або звертатися із заявками до районних центрів зайнятості.  У відповідності з установленою квотою для прийому на роботу інвалідів роботодавці зобов’язані: створювати чи виділяти робочі місця для працевлаштування інвалідів; створювати інвалідам умови праці відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів [22, ст. 18]. Щоб квотування робочих місць для інвалідів було дієвим, важлива зацікавленість у цьому роботодавців.

Можна виділити ряд найбільш типових проблем при працевлаштуванні інвалідів.

По-перше, практика свідчить, що у рахунок квоти виділяються і низькооплачувані робочі місця. У результаті складається парадоксальна ситуація: значна кількість місць залишається незайнятим, а інваліди – не працевлаштованими.

По-друге, переважній частині підприємств вигідніше сплатити штраф, ніж приймати на роботу інваліда та забезпечувати йому індивідуальні умови реабілітації.

По-третє, частина підприємств має офіційно працевлаштованих осіб  набагато менше, ніж працює в дійсності. Це робиться для того, щоб не виділяти місця інвалідам.

По-четверте, через низьку працездатність інвалідів інші співробітники можуть проявляти свою зневагу, знущання в колективі з боку колег, тому не досягається основна мета – реабілітація інваліда.

По-п’яте, існує ціла підгрупа проблем, з якими інваліди стикаються при постановці на облік у центрах зайнятості: часто відмовляють у реєстрації інвалідам І групи, пояснюючи це тим, що на них немає заявок від роботодавців; не бажають ставити на облік інвалідів з дитинства ІІІ групи; для постановки на облік вимагають багато довідок, і сама ця процедура, на думку інвалідів, відбирає багато часу. Найболючішими для інвалідів є проблеми, які виникають у процесі вибору робіт, що пропонуються для працевлаштування. Це, зокрема, недостатня кількість вакансій, на які б могли претендувати інваліди, а якщо вже