Із метою росту інвестиційних форм на лізинговій основі, прав учасників інвестиційного процесу,  захисту прав власності, забезпечення  ефективності інвестування держави–учасниці СНД у квітні 2005 року на міжпарламентській асамблеї прийняли Модельний закон про лізинг (Постанова міжпарламентської асамблеї держав–учасниць СНД №26–6 від 14 квітня 2005 року). У ньому висвітлені правові та організаційно–економічні особливості лізингу[2].

Отже, як ми бачимо, лізингові операції мають під собою певне нормативно–правове підґрунтя, що є достатньо вагомим та необхідним для стрімкого розвитку лізингових відносин у світі. Тож, у даному розділі було розтлумачено поняття «лізинг», здійснена характеристика його видів, форм та функцій та окреслена нормативно–правова база, яка регулює лізингові відносини.

Тож, проаналізувавши все вище сказане, можна говорити про те, що лізинг(як продукт) є достатньо перспективним та необхідним як для розвинених країн, так і для країн, що розвиваються. Існує достатньо велика кількість видів та форм лізингу, тому кожна країна зможе для себе обрати саме той вид, який допоможе їй вирішити більшість проблем, які виникають з необхідністю мати певне обладнання або техніку у розпорядженні. Але чи є лізинговий ринок достатньо розвинений у світі? На це запитання я спробую дати відповідь у наступному розділі.