стинним" лізингом) і капітальним лізингом (продажем устаткування на умовах розстрочки). Критерії розмежування визначаються стандартом фінансового обліку США "FASB–13", основним принципом якого є обсяг ризиків і вигод, що передаються від лізингодавця до лізингоодержувача. Дані критерії, що визначають істинний лізинг, полягають у наступному[5,6]:

• Відсутній автоматичний перехід права власності (юридичного титулу) від лізингодавця до лізингоодержувача  в кінці угоди, а тому в лізинговій угоді не передбачений продаж обладнання лізингодавцем і купівля обладнання лізингоодержувачем з якою–небудь фіксованою ціною;
• Термін лізингової угоди не перевищує 75% корисного терміну служби обладнання;
• Поточна вартість лізингових платежів не повинна перевищувати 90% ринкової вартості обладнання.

Якщо договір лізингу не задовольняє всі вищеперераховані  критерії, угода кваліфікується як капітальний лізинг, а обладнання враховується на балансі лізингоодержувача як актив в кореспонденції з борговим зобов'язанням в пасиві. При оперативному лізингу у лізингоодержувача відбувається позабалансовий облік угоди. Для цілей оподаткування використовуються дещо інші критерії класифікації, проте їх суть залишається незмінною. Для того щоб лізинг вважався "істинним" (оперативним), повинні бути дотримані наступні умови[6]:

• Мінімальні ризикові інвестиції лізингодавця складають 20% вартості обладнання;
• Опціон на купівлю обладнання передбачає ціну не нижче ринкової вартості на момент реалізації лізингоодержувачем права на викуп;