Оцінка можливостей номінації українських об’єктів нематеріальної культурної спадщини до списку ЮНЕСКО
30

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

2.1.    Місце нематеріальної культурної спадщини в розвитку туризму

 

Розвиток туризму в Україні, яка є членом Всесвітньої туристичної організації, а в жовтні 2009 р. набула статусу країни – учасниці Міжурядового комітету збереження нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО [10, с.8], потребує наукового дослідження, розробки й популяризації привабливих для задоволення туристичного попиту об’єктів. В умовах визнання пріоритетності туризму в соціально-економічному розвитку України і набуття ним характеру потужної індустрії подорожування підвищення уваги до проблем формування й популяризації привабливих для туристів об’єктів відвідування стає доволі актуальним.

За таких умов виведення українського туризму на вищий щабель розвитку потребує вивчення, освоєння та презентації світовій спільноті туристичних ресурсів країни. Особливої уваги серед туристичних ресурсів заслуговують об’єкти нематеріальної культурної спадщини українського народу, що виступають підґрунтям пізнавально-екскурсійного, етнічного й паломницького видів внутрішнього та в’їзного туризму. Це підсилюється тим, що Державною програмою розвитку туризму в Україні пріоритетним напрямом визначено в’їзний і внутрішній туризм [11, с.94].

Та все ж до цього часу проблемам вивчення, збереження й популяризації української нематеріальної культурної спадщини не приділялося достатньої уваги, хоча регіони України мають надзвичайно багату не тільки природну та рекреаційну, а й етнокультурну ресурсу базу, що виступає передумовою диверсифікації туристичного продукту. Цим пояснюється те, що серед переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, які охороняються ЮНЕСКО, немає жодного українського.