вибрати невідповідну аудиторську процедуру, неправильно використати таку процедуру або перекрутити тлумачення результатів аудиту.
Рівень ризику невиявлення прямо пов’язаний з аудиторськими процедурами по суті. Оцінка ризику контролю аудитора - поряд з оцінкою властивого ризику - впливає на характер, строки й обсяг аудиторських процедур по суті, які слід здійснити для зменшення ризику невиявлення, а отже, зменшення аудиторського ризику до допустимо низького рівня. Навіть якщо аудиторові доведеться перевірити сто відсотків залишків на рахунках (або операцій цього класу), завжди буде певний ризик невиявлення, тому, наприклад, більша частина аудиторських доказів має більш переконливий, ніж остаточний характер.
Властивий ризик і ризик, пов’язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю не залежать від аудитора, він не може на них вплинути, адже вони існують незалежно від аудиторської перевірки і є результатом діяльності підприємства-клієнта. Ризик невиявлення помилок є результатом проведення аудиторської перевірки, наслідком виконаної аудитором роботи. За цей ризик аудитор несе повну відповідальність, тобто цей ризик визначає ступінь якості і професіоналізму аудитора.
5.6 Прийнятний (допустимий) аудиторський ризик
Прийнятний (допустимий) аудиторський ризик - це суб’єктивно встановлений рівень ризику, який готовий взяти на себе аудитор і який полягає в тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки (помилки) уже після завершення аудиту і представлення аудиторського висновку без застережень. Це міра готовності аудитора визнати, що фінансова звітність може містити суттєві помилки, після завершення аудиту і підготовки стандартного аудиторського висновку без застережень.
Якщо аудитор визначить для себе менший рівень ризику, то це означає, що він прагне більшої упевненості в тому, що фінансова звітність не містить суттєвих помилок. Рівень ризику може коливатись в діапазоні від нуля до одиниці (0 - 100 %). Нульовий ризик означає повну впевненість в тому, що фінансова звітність не містить суттєвих помилок, 100 % ризик - повну невпевненість. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно недоцільна.
Зрозуміло, що аудитор має прагнути до достатньо низького аудиторського ризику. Теоретично при проведенні аудиту конкретного підприємства різні аудитори повинні встановити однаковий рівень ризику. Поки що проведено небагато досліджень, які давали б змогу визначити, чи дійсно різні аудитори встановлюють приблизно однаковий аудиторський ризик для аналогічних клієнтів, але існує ряд чинників, які сприяють виробленню одностайних підходів.
Якщо аудиторська фірма не встановить адекватний аудиторський ризик, то аудиторами не буде проведена достатня кількість аудиторських процедур і ймовірно, що суттєві помилки у фінансовій звітності не будуть виявлені. Результатом можуть бути судові розгляди щодо якості наданих аудиторських послуг.
Якщо аудиторська фірма вибере надмірно низький рівень аудиторського ризику порівняно з іншими, то необхідність проведення великої кількості аудиторських процедур значно підвищить вартість робіт порівняно з іншими аудиторськими фірмами. У цьому разі клієнт може відмовитись від дорогих послуг. Отже, закони конкуренції сприяють встановленню реально обґрунтованого рівня аудиторського ризику.
Існує ряд обставин, які зумовлюють встановлення відносно різного рівня аудиторського ризику в однакових конкретних умовах. Це перш за все складність вимірювання аудиторського ризику. Цих труднощів можна було б уникнути, встановивши чіткі вимоги щодо збору свідчень, але це призвело б до втрати гнучкості в підході до кожного клієнта.
При виборі рівня аудиторського ризику аудитор повинен зіставити вартість збору свідчень і прийнятний для аудитора рівень ризику. Але при цьому людські якості аудиторів відрізняються і в результаті більш консервативні аудитори встановлюють менший аудиторський ризик, а деякі прагнуть одержати високі прибутки й менше побоюються судових