цього методу – реінвестування повернутого капіталу може бути не таким прибутковим, як початкові інвестиції, тобто повторному інвестуванню властивий підвищений рівень ризику.
Інші методи побудови коефіцієнта капіталізації передбачають ознайомлення з таблицею щодо ризику різних груп інвестицій, таблиця 4.3.
Таблиця 4.3.
Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій
|
Групи ризику |
Типи інвестицій (інституції) |
Коефіцієнт капіталізації, % |
|
1 |
Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу |
10 |
|
2 |
Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній. |
12,5 |
|
3 |
Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань |
15 |
|
4 |
Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень |
20 |
|
5 |
Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не потребує великих витрат |
25 |
|
6 |
Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також у ті, що потребують незначних поточних вливань капіталу, мають високу конкурентоспроможність, а водночас високий ризик банкрутства |
50 |
|
7 |
Вкладення капіталу в підприємство одноосібного власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання послуг, не потребує суттєвих витрат для поточного фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу |
100 |
Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу. При цьому приріст капіталу визначається за формулою:
де 
- приріст капіталу
R – прогнозований розмір зростання вартості об’єкта
F3 – коефіцієнт фонду відшкодування капіталу та вибраної ставки дисконту.
Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, скореговану на:
1) суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту;
2) величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта
3) зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкта.
Розрахунок коефіцієнта згідно з даним методом проводиться за такою формулою:
де k - ставка капіталізації
pBK - дохідність використання власного капіталу