кабіна, привід і система управління – це обладнання, а шахта ліфта – споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та обладнання, аналоги яких слід шукати на вторинних ринках продажу або в застарілих прейскурантах оптових цін та номенклатурних каталогах.
2. в аналізованій предметній сфері оцінки немає таких узагальнюючих техніко-економічних показників, як вартість 1м2 площі, 1м3 об’єму, 1 погонного метра довжини та інше, які широко використовуються при оцінці будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують їх оцінку.
3. для швидко змінюваних поколінь машин найактуальнішою, найважчою для визначення і найбільш значимою за своїми наслідками, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціонального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння засобів праці, а також пов’язаного з цим їх знецінення.
4. оцінку вартості машин та обладнання дуже ускладнює велика частка імпортного обладнання у складі машинного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчизняними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, а й за вартісними (монопольно високими) параметрами.
4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання.
1.Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням витрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.
Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.
1.1. Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, оскільки формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівартість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючи коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.
1.2. метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючи індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.
1.3. метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на прид