ВСТУП

Кожен наділений правом на інформацію, правом не тільки знати, бути поінформованим, але й правом поширення цієї інформації. В епоху торжества демократичних цінностей, розвитку демократичних правових інститутів, визнання важливості і необхідності дотримання сформувалися міжнародних стандартів прав людини, таке право не могло не бути закріпленим і в основоположному акті українського законодавства - Конституції України.

Інформація, цінність володіння якою в умовах бурхливого і безперервного розвитку процесів інформатизації, пронизують всі можливі сфери людської життєдіяльності, так само безперервно зростає, стає предметом не тільки побуту, повсякденного життя. Відомості, що становлять її, цілком можуть стати і предметом цивільного обороту, як то купівля - продаж, вплинути на прийняття тих чи інших рішень (часто у вигляді чуток). Іншими словами її змістом можуть стати як буденні речі, так і важливі сторони нашого життя. У першу чергу тут може йти мова про життєво важливих інтересах, (такий термін можна зустріти в деяких правових актах) суспільства, особистості і держави. Безпека, обумовлена як стан захищеності цих інтересів, щоб уникнути нанесення їм шкоди внаслідок поширення. Особливої актуальності в цьому випадку набувають можливі способи впливу на суспільні відносини, регламентування їх, що об’єднуються зазвичай під поняття державна таємниця. Суверенітет України, необхідність забезпечення її оборони та безпеки, диктує необхідність обмеження такого права. Володіння інформацією, що ставить під загрозу інтереси безпеки держави, так званими відомостями, що становлять державну таємницю, має бути пов’язане з виконанням вимоги про її збереження та розповсюдженні серед обмеженого кола осіб, що багато в чому ґрунтується на довірі до них.

Актуальність дослідження. Таємницю слід розуміти як інформацію, що не підлягає розголошенню, доступ до джерел якої повинен бути