в слові суто мовний зміст від позамовного і, по-друге, «будь-яка ЛСГ входить до того чи того тематичного об’єднання слів і є його складовою частиною» [51, с. 230–235].

           У семантичних дослідженнях останньої чверті XX – початку XXI ст. поширився метод компонентного аналізу лексичних значень слів, який використовують і для вирізнення ЛСГ: два слова вважаються семантично пов’язании , якщо в їхніх тлумаченнях наявний хоча б один спільний компонент. Науковці зазначають, що виокремлення ЛСГ ґрунтується насамперед на позамовному чинникові: сама назва конкретної ЛСГ відбиває позамовну дійсність [8, с. 45].

           У пропонованому дослідженні ЛСГ розглядаємо як об’єднання слів однієї частини мови на основі спільної семи (конкретнішої за абстрактні категоріальні семи).

          Лексико-семантичні групи, з одного боку, можуть виокремлюватися в межах більших парадигматичних об’єднань  – ТГ, СП, частин мови, а з іншого –до  їхнього складу можуть входити мікросистеми нижчого рівня: підгрупи, синонімічні ряди, антонімічні пари, що свідчить про системний статус ЛСГ.

         У структурі ЛСГ фіксується центр і периферія. До центральної зони належать слова, які є носіями основних значень, а до периферійної – слова, які на основі однієї з сем, наявної у структурі лексичного значення, можуть входити й до інших ЛСГ. Компонентами периферійної зони можуть бути слова з метафоричним значенням, складні слова та ін. Отже, ЛСГ не є ізольованими, строго визначеними групами слів, а, взаємно накладаючись, проникаючи одна в одну, утворюють рухливу, «живу» систему.

         У пропонованій роботі ЛСГ розглядаємо як основне об’єднання слів, у якому здійснюємо аналіз АЛН; визначаємо ті семантичні компоненти, які об’єднують слова в ЛСГ, й ті, які служать для диференціювання їх у межах групи; встановлюємо набір не лише денотативних, а й конотативних сем у структурі значень АЛН; визначаємо найпродуктивніші семи у створенні