ВСТУП
Поповнення лексики – історично неминучий процес, необхідний для того, щоб на кожному етапі розвитку мова могла відповідати потребам суспільства як у спілкуванні, так і в закріпленні результатів пізнання дійсності, у розвитку та збагаченні культури народу. Мова ніколи не залишається чимось застиглим і незмінним. Будь-яке нове слово, за образним висловленням російської дослідниці Н. З. Котелової, являє собою «новий монументальний камінь, який входить до складу тієї піраміди мови, яку творять народи впродовж віків, засвідчуючи своє буття, і останній, верхній, камінь якої буде покладений лише тоді, коли її [піраміди] будівництво буде завершене» [35, с. 170]. Інакше кажучи, розвиток мови припиниться лише тоді, коли припинить своє існування людство.
Сьогодні в царині вітчизняного мовознавства особливу увагу приділяють вивченню авторських лексичних новотворів (далі – АЛН) – специфічних лексичних утворень, що виникають у процесі індивідуального мовленнєво-творчого акту внаслідок свідомого чи несвідомого порушення автором мовної норми.
Авторська номінація вміщує в собі згусток мисленнєвої енергії її творця, демонструє не лише світобачення окремої особистості, а й образно відтворює національне світовідчуття, і може за потреби поповнити загальний словник народу.
Ґрунтовне вивчення інновацій неможливе без комплексного дослідження особливостей оказіонального словотвору провідних українських письменників і виявлення загальних закономірностей у галузі індивідуально-авторської номінації в різні періоди розвитку української мови.
Особливої уваги дослідників заслуговує вивчення індивідуального стилю Василя Слапчука – українського поета, прозаїка, літературного критика, який увійшов в історію сучасної літератури й мови як сміливий експериментатор не лише в галузі розширення ідейно-тематичного спектру творів, а й у царині авторської лексичної номінації. Досі словотворча практика поета не була предметом спеціального наукового дослідження, незважаючи на те, що автор зробив вагомий внесок у збагачення поетичного лексикону