1. Рецепція римського приватного права

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак невмолиме колесо історії остаточно роз­валило колись могутню рабовласницьку імперію Стародав­нього Риму. З її падінням для римського п іава настала епо­ха забуття. На тривалий час воно ніби знікло. Його пере­стають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата неминучі. Про ге римське право продовжувало жити у свідомості римське о народу, підко­реного варварами. Поступово його починають застосовува­ти у відносинах між римським населенням , а потім і вивча­ти. З розвитком ремесел, торгівлі і торгови відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави зав­дяки вивченню римського права. Він став центром юрис­пруденції, що відроджувалась.

    Удругій половині XIII ст. на зміну глосаторам рийшли коментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше уваги приділяли тлу­маченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права.     Однак римське приватне право було правом рабовласниць­кого суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові інститути треба було перероби­ти з урахуванням потреб нового економічного ладу, шо за­роджувався. Рецепції римського приватного права значною мірою сприяли абстрактний характер, відмежування від ос­нови, що його породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямова­ний на розвиток і визначення тих відносин, які є абстрактни­ми відносинами приватної власності. Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав.     Найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Багато висновків, висловлювань римських юристів з ча­сом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (по­ложення. що не потребують доведення).

2. Роль кодифікації Юстиніана

Юстиниан — восточно-римский император (527 — 565 гг.) — одно из средств сохранения рабовладельческого строя видел в совершенном законодательстве. Только сильное и жесткое законодательство способно держать в повиновении все чаще восстающих рабов, основательно расшатывающих устои рабовладельческой империи, полагал император. Кроме того, посредством кодификации Юстиниан мечтал воссоздать бывшую единую Римскую империю. Между тем законода­тельство находилось в хаотическом состоянии. Более чем за тысячелетнюю историю Рима накопилось такое множество законов различного ранга и содержания, эдиктов, консти­туций,  других правовых до­кументов, что пользоваться ими было почти невозможно. Решено было подвергнуть кодификации все нако­пившееся право — цивильное, преторское, императорское, сочинения юристов и т.п.Кодификация Юстиниана по размаху неизмеримо пре­восходила все предыдущие. Ее отличали широкая творчес­кая основа, огромное количество источников, серьезность, последовательность их обработки.Для осуществления кодификационных работ Юстиниан 13 февраля 528 г. назначил комиссию в составе 10 человек . Комиссии было поруче­но в первую очередь систематизировать императорские кон­ституции.