Дієприкметник - це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повиті, врятована планета, зачарований красою).

Термін в укр. мовознавстві закріпився у 30-х pp. 20 ст. після виходу «Українського правопису» (1933). До цього в граматиках укр. мови функціонували ще назви «причасник», «дієприложник», «прикметник часівниковий», «дієслівний прикметник». Найпоширенішою є думка, що дієприкметник — неособова форма дієслова.

Ряд учених вважає, що дієприкметник є змішаною (гібридною) частиною мови, деякі відносять його до прикметника. Найбільш суперечливим є функціонування в українській мові активних дієприкметників.

Деякі мовознавці, І. Вихованець, К. Горденська, вважають, що вони чужі для нашої мови. Проте, проаналізувавши творчість наших класиків і усну народну творчість, ми переконуємось, що такі дієприкметники все-таки властиві українській мові. Їх використовували І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Л. Українка, Т. Шевченко й ін. Наприклад: “Прислуговуючі наймички та молодиці насилу постягали страви”. (І. Нечуй-Левицький). “До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими”.            (І. Франко). “І в неволі познає рай, познає волю і всетворящую любов”. (Т. Шевченко).

   Отож, варто не вилучати цю частину зі вжитку, а глибше вивчити її функціонування в українській мові.

Поєднуючи особливості дієслова й прикметника, дієприкметник відзначається подвійною природою на всіх рівнях мови. Так, до дієслова тяжіють граматичні категорії стану, виду, часу дієслова, до прикметника — категорії роду, числа, відмінка.

Дієслівна категорія стану вказує на відношення між діячем і об’єктом дії, має форм, (морфологічні) показники і є одним з кваліфікаційних факторів.