ВСТУП
Література кінця XIX – початку XX століть ознаменувала перехід до якісно нового етапу відображення духовного світу людини в художніх образах. Саме в цей період відбувалося формування нового світогляду із його орієнтацією на людське буття як якісно новий щабель об'єктивної реальності. Розвиток науки і техніки спонукав літераторів до нових пошуків форми і змісту творів, які б відбивали тенденції доби [9, c. 99].
Починаючи з кінця XIX століття, письменники шукали нових форм мистецтва, що привело до народження й активного розвитку «нової драми», яка, за словами Б.Шоу, «кардинально змінила своє ставлення до проблем етики та естетики» [20].
Отже, творчість драматургів кінця XIX – початку XX ст. стала початком докорінної перебудови драматичного мистецтва, яка тривала протягом ХХ століття.
В історії західноєвропейської «нової драми» роль новатора та першовідкривача належить норвезькому письменникові Генріху Ібсену (1828 -1906). Свою художню форму «нова драма» Ібсена знайшла п’єсі «Ляльковий дім» (1879).
Основні конфлікти у ній виявилися співзвучними його добі. Протест головної героїні проти принизливого становища жінки у сім’ї зустрів такий жвавий відгук у Норвегії та в усьому світі. Європейці відреагували на драму Ібсена дуже характерно: піддали її найжорстокішій критиці, але й почали відразу ставити в багатьох театрах.
Одразу після постановки драми навколо неї почали точитися палкі дискусії та суперечки. Генріх Ібсен був звинувачений у підриві інституту сім’ї, неповазі до релігії та інших суспільних ідеалів. Cпочатку взагалі драма була сприйнята як маніфест «фемінізму», але сам Ібсен це заперечив, пояснивши 26 травня 1898 на святі, яке організували на його честь норвезькі жінки, що розв’язання жіночого не було основним його завданням [4, c. 45].