ніколи не звітувала про витрачені гроші, ніколи тебе ніхто не лаяв, як було щось не так.» [18, с. 278]. 

Отож, між ними відбувається «Ібсенівська дискусія» і вже тут, на відміну від драми Ібсена, хоч і хирістю перемагає чоловік.

Як раніше вже зазначалося, для Стріндберга дуже важливим є культ матері. Вільхельм при розмовах і листах до Гурлі дуже апелює до цього почуття, намагаючись пробудити у ній природне начало.

Найперше це виявляється у його критиці п’єси, коли він пояснює: «[…] вона не повинна була залишати дітей на виховання крутієві, якого вона зневажає» [18, с. 275], «Нора тим паче мала підставу залишитися із дітьми, коли побачила, яка тварюка її чоловік» [18, с. 275].

Пізніше він звертається до цієї теми ще раз, коли вже воно розмовляють: «В нас була найвища мета, яка може тільки бути, бо ми дали життя наступному поколінню» [18, с. 280], «Мені здається, що маю вищу мету, ніж Оттилія, коли хочу, щоб мої діти були дужі, веселі й досягли колись у житті того, чого не змогли досягти ми» [18, с. 280].

Проте, на цьому етапі для Гурлі це прості слова, вона усвідомить цінність, лише тоді, коли все виявиться під загрозою втрати.

Вільхельм у відчаї, тоді він звертається ще до одного культу, який можливо б мав подіяти – це культ люблячої дружини, який Гурлі сприймає як нерівність і ущемлення власних прав. На що чоловік відповідає: «Зверни увагу на те, що я так само твій чоловік, на якого інша жінка не має права глянути, коли не хоче, щоб ти їй видряпала очі, і якого ти отримала дарма, не в заміну за себе. Хіба це не partie egale? (Рівноправний шлюб)» [18, с. 279].

Чоловік зрозумів, що ніякі докази не діють, тому і вирішив піти на хитрість, зігравши на такому почутті як ревнощі. Спочатку жінка була рада, не розумівши небезпеки, але пізніше природне бажання бути коханою жінкою, матір’ю, дружиною взяло верх над цими мимовільними примхами і Гурлі як справжня самка почала боротись за своє потомство.