роман Жиленко і Дрозда, який тривав три роки, доки Володимир Дрозд служив в армії. Ірина Володимирівна надрукувала в книзі лише свої листи, і то не всі; як видно з книжки, писала вона їх через день, а коли дозволяв час і клопоти — щодня. [28]

Так, О. Коцарев, аналізуючи епістолярій, наявний у романі, говорить: «Щоправда, до спогадів потрапили тільки листи Жиленко, проте і їх досить, аби відчути, яким інтенсивним і довірливим і, зрештою, багатоманітним було це спілкування: вони могли листуватися і про прочитане, побачене, почуте, і про побутові проблеми, й про громадські справи (Жиленко, зокрема, доволі відверто розповідає про арешти й поневіряння друзів чи акції, в яких брала участь), і нарешті про твори одне одного (часто вони навзаєм були й першими читачами та критиками щойно написаних текстів)»[20].

Не можна не погодитися з критиком у тому, що неабияку роль у самому тексті відіграє саме листування Ірини Жиленко з Володимиром Дроздом, бо саме через листи ми можемо побачити і глибину почуттів, і щирість переживань, і етапи становлення поетеси як митця та особистості.

За словами М. Коцюбинської: «Це твір концептуальний, у певнім сенсі програмовий, спроба сформулювати своє кредо, накреслити свою картину світу і людини в ньому. Людини не середньоарифметичної, а творчої, здатної вибороти й осмислити свою позицію в житті, свою духовну суверенність. Свою гідну людини модель людських взаємин – хай і важкодосяжну, але

суттєву, екзистенційно вагому. Свій категоричний імператив». [29,110]

Книга спогадів «Homo feriens» І. Жиленко є складним твором, що відбиває життєве кредо письменниці, екзистенційний досвід, її естетико-філософські концепти, цінні, перш за все, оригінальним виявом авторської свідомості.

У творі І. Жиленко використовує звернення до сучасників, у тексті наявні прислів’я, приказки, фразеологізми, образи-символи, експресивна лексика, цитати та філософські ремінісценції, що створює широкий мовний діапазон, поєднання серйозності та жарту.