Розділ 1. Теоретична частина

1(27). Особливості відображення в обліку орендних операцій

Результати досліджень поглядів науковців щодо трактування понять «фінансова оренда», «фінансовий лізинг» і «лізинг» дають можливість зробити висновок, що термінологія з використанням терміну «лізинг» має відношення виключно до питання бухгалтерського обліку лізингових угод, а не до орендних відносин.

Що стосується світової практики обліку орендних операцій, то аналіз існуючих класифікацій виділяє дві системи, що визначають особливості та класифікацію орендних операцій:

– континентальна система, в країнах цієї системи (Німеччина, Франція) право на майно має форму контракту, і підґрунтям при визначенні прав та обов’язків сторін є поняття юридичного власника;

– англосаксонська система (Великобританія, США, Бельгія) базується на понятті економічної власності, при цьому в кожній окремій угоді зміст контракту має переважне значення, ніж форма, в якій він був укладений (див. табл. 1.1).

В країнах з розвинутою економікою вважається традиційним підходом обліку орендних операцій, який ґрунтується на визнанні предмету оренди як об’єкта власності орендодавця. При цьому орендар юридично не має відносно об’єкта оренди будь-яких прав власності, а лише тимчасово користується майном.

Предмет оренди як об’єкт, що належить орендодавцю на правах власності, повинен бути відображений в якості активу в фінансовій звітності орендодавця. А цей об’єкт, що не належить орендарю, не може відображатися в його фінансовій звітності.

Таким чином, майно, що є предметом оренди, при традиційному підході до бухгалтерського обліку заноситься на баланс орендодавця, а орендар не зобов’язаний відображати його зобов’язання з сплати орендних платежів у власній фінансовій звітності.