ВИСНОВКИ

Для покращення екологічного стану навколишнього природного середовища необхідне технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно чистих технологічних процесів, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів.

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги, які ми відносимо до управлінських заходів. Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі нині є Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Незважаючи на потужну правову базу, поки що не визначено правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, це ускладнює виконання і робить його малоефективним.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також:  Земельний кодекс України (1992 р.), Водний кодекс України (1995 р.), закони України „Про екологічну експертизу” (1995 р.), „ Про природно заповідний фонд України” (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), кодекси України „Про надра” (1994 р.), „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.). з 1990 до 1999 р. Верховною радою України було ухвалено близько 20 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби. У вересні 2000 р. був затверджений Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015роки”.

Протягом року проведена певна організаційна робота щодо  створення та ведення реєстрів об’єктів оброблення  та утилізації місць видалення  відходів згідно з вимогами постанов Кабінету Міністрів України від 1998р. №1360 та №1216. Станом на 01.01.2002р.  в реєстри внесено 69 паспортів місць видалення та 45 об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів.