2. Ноу-хау як об’єкт інтелектуальної власності. Суть та класифікація

«Ноу-хау» - специфічний, нетрадиційний об’єкт права інтелектуальної власності, правовий режим якого характеризується такими особливостями, як конфіденційність – основа надання права на «ноу-хау», квазівиключний характер такого права, незастосування формальних процедур (посвідчення права, його реєстрація, експертиза тощо) як умов надання його охорони.

Важливим об’єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. «знаю як» - не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знаннями, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об’єктами відповідних угод.

Вперше «ноу-хау» був використаний у 1916 р. у судовій справі Дюранда проти Брауна в США і означав «знайти як застосувати патент», оскільки йшлося про інформацію, необхідну для впровадження винаходу але спеціально пропущену заявником у патентному описі, що перешкоджало реалізації винаходу промисловим шляхом.

У Правилах Комісії Європейського Співробітництва №556/89 від 30.11.1988 р. зазначалося, що ноу-хау – це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентноспроможності) і такою, що ідентифікується в будь - якій формі (записана чи зафіксована так, що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям.

У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.