Про такий компонент соціокультурного генотипу слов’янського народу написано багато праць, але головне в ньому – нерозвинутість (або слаборозвинутість) мотивації цивілізованого приватного власника – господаря. Для цього потрібні приватна власність, громадянське суспільство та правова держава. Навпаки, переважає мотивація підданого великій імперії, залежного від наказів вищої ієрархії (тут мова йде про загальні ознаки слов’янського укладу, незважаючи на певні виключення, як то визвольні війні окремих народів, національні повстання).

Проте, незважаючи на переважання ролі держави в системі загальних цінностей, загальнодержавні правові норми не знаходять належного місця в системі норм та стимулів слов’янського народу. На перший план виходить продукт бюрократії – адміністративні норми та нормативи. Свавільство посилюється жорсткістю самих норм та санкцій за їх порушення, що, правда, пом’якшується, необов’язковістю їх виконання. Так було завжди, так є і зараз. Звідси виходить заплутаність та неузгодженість правових, адміністративних, моральних і економічних норм. Вони дезорієнтують та сіють невпевненість в суспільстві, а деяким дають змогу швидко збагатитися.
         Важливою особливістю слов’янського укладу виступає тенденція доганяючого розвитку. Це задало країні рваний, гарячкуватий малюнок соціальної, політичної та економічної динаміки, поспішність в проведенні необхідних перетворень. Така ж ситуація відбувається і зараз в країнах колишнього СРСР.

Але зараз головна задача перетворень, що формулюється як “перехід до ринкової економіки”, значно ширше та складніше. Мова йде, по суті, про кардинальне зрушення в соціокультурному генотипі слов’янських країн. Віками існував примат держави та пов’язані з ним характеристики – бюрократичний диктат, вертикальна економічна та політична залежність людей, постійне випереджання вимог держави в порівнянні з можливостями її підданих. Докорінна перебудова слов’янського соціокультурного генотипу вимагає переходу до примату особистості, вільної та ініціативної, яка б відповідала за себе, свої поступки і результати діяльності, до допоміжної ролі держави, правової, яка чітко, гласно та демократично функціонує, нарешті, до громадянського суспільства. Якщо це здійсниться, то відбудуться такі зміни самих глибинних основ соціокультурного генотипу та всіх його ланок, яких ще не було в історії слов’янського народу.