Вступ

Якщо прослідити історико-правові корені договору морського перевезення вантажу, то він формувався як зобов’язання сторін економічного характеру на довірі сторін, їх ризику і майновій відповідальності. Його становлення здійснювалася у загальному контексті правового регулювання морської торгівлі,забезпечення береговою інфраструктурою та правовими засобами зменшення ризику від морської стихії.

З появою стабільних вантажопотоків та стабілізацією ринків з’явилось лінійне сполучення, виникли чартерні перевезення та перевезення за коносаментом. Відповідно під впливом провідних морських держав стали уніфіковуватися норми про морські перевезення вантажу, що сприяло їх регулюванню поза цивільними кодексами.

Одночасно стало формуватися правове становище вантажовідправника, власника судна – перевізника, та вантажоотримувача. На види і характер цього договору впливає специфіка вантажопотоків, уніфікація безпеки, що сприяло уніфікації законодавства.

При перевезеннях морським вантажним транспортом коносамент є одним із основних інструментів в правочинах, пов'язаних з використанням морських суден. Він використовується як у трамповому (при укладенні договору фрахтування на рейс), так і в лінійному судноплавстві.

Коносамент є письмовим документом, який видається капітаном судна або агентом перевізника. Він встановлює факт навантаження на борт судна, а також підтверджує зобов'язання перевізника перевезти вантаж у порт призначення і видати його відповідній особі. Коносамент уособлює і «замінює» собою вантаж, що дає змогу його держателю розпоряджатися вантажем.