Активність матриксної металопротеїнази-2 в сироватці крові гематологічних хворих
6

ВСТУП

 

Родина матриксних металопротеїназ (ММП)  розглядається в якості одних з основних діючих ферментів системи протеолізу, які беруть участь: в різних варіантах запалення, при серцево-судинних захворюваннях, при інфекційних, аутоімуних та алергічних реакціях, при злоякісній трансформації клітин [Baker, Edward, 2002].

Матриксні металопротеїнази, завдяки специфічності доменних структур та особливостям функціональних можливостей, впливають безпосередньо на екстрацелюлярний матрикс і його складові [Хасигов, 2000; Baker, Edwards, 2002].

Наші знання відносно ролі ММП у розвитку запалення при захворюваннях та при гемобластозах швидко розширюються, проте роль матриксних металопротеїназ в патогенезі гемобластозів залишається до кінця не вивченою [Irwin, 1996; Hirsch,1999].

У літературі висвітлені питання участі матриксних металопротеїназ в розвитку доброякісних і злоякісних захворювань крові, таких як лімфоми та лейкози [Marbaix, 1995].  Відомо, що інгібування ММП синтетичними або природними інгібіторами зв'язують з інгібіцією пухлинної інвазії. Навпаки, надекспресія ММП зазвичай призводить до розширення пухлинної інвазії, що продемонстровано гістологічно в модельних системах через виявлення пухлинних клітин у віддалених місцях метастазування [Нікітін, Мягкова, 1999].

Активність ММП підвищується при різних гістологічних формах пухлин (саркома, аденокарцинома). Так, наприклад, високі рівні ММП зв'язують з прискоренням розвитку хвороби, низькою виживанністю і збільшенням метастазування у хворих з меланомою. Irwin та Hirsch стверджують, що підвищення активності ММП обумовлено недостатністю вмісту ендогенних інгібіторів ММП – тканинних інгібіторів матриксних протеїназ (ТІМП) [Irwin, 1996; Hirsch, 1999]. Ендогенні та синтетичні інгібітори ММП використовуються як потенційні протипухлинні агенти, основне призначення яких - пригнічення неоангіогенезу.

Частота захворювання на гемобластози на 100000 жителів дорівнює: в  західній Європі - 7,5, в США – 6,71 [Baker, Edwards, 2002]. При аналізі статистичного матеріалу за останні 20-30 років з'ясувалося, що захворюваність гемобластозами у світі зросла. Усупереч лікуванню відомими терапевтичними засобами, смертність від лейкозу подвоюється за кожні 20-25 років. Захворюваність почастішала у ряді цивілізованих країн у зв'язку з різким підвищенням середньої тривалості життя (наприклад, в СНД з 35 років до 70 років).