Характеризуючи заборону будь-яких посягань на кордони як юридичний припис принципу непорушності кордонів, І. Лукашук відзначає широкий спектр такого роду заборони. За словами вченого, заборона будь-яких посягань на кордони передбачає наступні форми утримання від подібних посягань: військові, а також – спроби переміщення прикордонних знаків, заперечення юридичного оформлення кордону тощо . Крім цього в межах формулювання  „будь-які посягання на кордони” І. Лукашук виокремлює відмову від територіальних претензій [29, c. 89]. У подібний спосіб класифікує посягання на кордони Л. Волова. Дослідниця вважає, що посягання на кордони охоплює наступні його форми: територіальні претензії, розв’язування прикордонних конфліктів, а також військові посягання [19, c. 94]. Відтак, Л. Волова фактично розширює форми посягань на кордони, на відміну від І. Лукашука, лише за допомогою розв’язування прикордонних конфліктів. По суті аналогічну позицію з цього приводу займає В. Кузнєцов. Дослідник розглядає посягання на кордони як односторонні дії або домагання спрямовані на зміну лінії кордону, її юридичного оформлення чи фактичного проходження на місцевості [31, c. 71-73; 32, c. 131-132].

Загалом необхідно визнати правомірність зауваження І. Лукашука щодо широкого характеру норми, яка стосується заборони будь-яких посягань на кордони. У зв’язку з цим на практиці можуть мати місце спроби недобросовісного тлумачення нормативного змісту принципу непорушності кордонів. Наприклад, керуючись такого роду формулюванням до будь-яких посягань на кордони можна віднести в тому числі і контрабанду товару через державний кордон. Відтак, в даному випадку виникає проблема теоретичного та практичного характеру щодо трактування зазначеного положення. В умовах пошуку раціонального способу вирішення даної проблеми, на наш погляд, доцільно керуватись наступною позицією.