ВСТУП

У останні десятиліття спостерігаються тотальні зміни в природному середовищі, спричинені зростанням антропогенного впливу на екосистеми. Цього впливу зазнають усі без винятку ланки трофічних ланцюгів, що приводить до скорочення чисельності або зникнення окремих видів організмів, зменшення видової різноманітності, зниження продуктивності екосистем, порушення їхньої структури з подальшим руйнуванням або кардинальною перебудовою. Якісних та кількісних змін зазнають представники не тільки високоорганізованих організмів (тварини, рослини), змінюється також мікрофлора, яка є важливою ланкою у функціонуванні всіх типів біоценозів. Крім хімічного і радіонуклідного забруднення середовища, діяльність людини призводить до біологічного забруднення – появи в екосистемах нехарактерних для них видів організмів (тварин, рослин, бактерій, вірусів тощо), що може погіршувати умови існування природних біотичних угруповань [1]. В умовах антропогенного впливу на середовище ці мікроорганізми зазнають дії комбінованих абіотичних стресів, до яких вони змушені адаптуватися. Це, в свою чергу, супроводжується модифікацією їхніх властивостей.

Стійке існування екосистем можливе лише при певних кількісних співвідношеннях взаємодіючих одна з одною популяцій живих організмів, які займають певне місце в ланцюгах живлення та забезпечення біотичного кругообігу речовин та трансформованої енергії в екосистемах. Тому для пізнання структурно-функціональної організації екосистем необхідною умовою є всебічне вивчення біосистем різних рівнів інтеграції, які входять до складу екосистем як підсистеми, а також з’ясування процесів, які відбуваються в результаті їх взаємодії [2].

Зростаюча урбанізація супроводжується інтенсивним впливом людини на оточуюче середовище самого міста та просторів навколо них. Специфічна природно-міська екосистема, або урбоекосистема, дуже нестійка, вона майже